Коріння роду: творчий вечір Володимира Сінчука

Творчий вечір Володимира СінчукаТравневий вітер приніс шанувальникам поезії та музики чудову подію — у київському Музеї Лесі Українки  відбувся творчий вечір Володимира Сінчука, унікальної людини — поета, публіциста, громадського діяча, історика, краєзнавця. Відкрив святкове дійство всесвітньо відомий український поет, кіносценарист, публіцист, Герой України Іван Драч, розкриваючи слухачам неповторну палітру поезій Сінчука, згадуючи босоноге дитинство, яке було таким схожим у  обох поетів.

До мами прикотитись сонцем,
Чи на лозині прискакати,
Маленьким яснооким хлопцем
Зайти в чубату нашу хату.

— От скажіть мені, хто і коли ще з поетів називав хату чубатою? Ніхто й ніколи! — запевняє Іван Федорович. Безмежно трепетне відчуття рідної хати, рідної землі, роду, народу — у тих колишніх хлопчаків із мальовничих куточків рідної України.  Володимир зростав на Вінничині, у селі Рубанка Козятинського району. Глядачі з радістю слухали поезію, присвячену рідному краю, і низку пісень про чарівне Поділля від композитора та співачки, доньки поета Олесі Сінчук у виконанні автора. Кілька років тому Олеся видала аудіо диск пісень на слова батька з назвою «В мені живе любові дика скрипка».

Завітала на свято поезії легендарна актриса театру та кіно, народна артистка України Раїса Недашківська. Пані Раїса із вдячністю згадувала чудову поезію Володимира Сінчука, яка звучала у неї на ювілеї кілька років тому. Окрім того разом з Олесею Сінчук актриса представила уривок із моно- вистави «Не питайте свою долю…» за мотивами творів Шевченка.

Крила музики та поезії злітали понад простором і часом, у глибини віків, у часи легенд, прадавніх звичаїв, у вир історії. Ось постає в уяві літописне місто Болохів на берегах Случі, теперішній Любар на Житомирщині, яка стала другою  малою батьківщиною для вінницького поета:

Волелюбна земля орачів, сівачів,
Які вічно жили тут на сонячних гонах

Від Бужанських джерел до верхів’я Случі
По дарованих їм ще Ярилом законах.

Їхні борті гули, і гончарні круги
Їм крутили горшки і крутили століття,
І співали в гаях разом з ними Боги,
І несли в данину їм достатку суцвіття.

А як таємниче і трепетно торкає душі поема про  незабудку — квітку, що       кохані дарували воїнам, проводжаючи у далекі походи… І славні літа козацької слави оживають, дарують впевненість і наснагу!

Ви доносите нам із далека
Чураївни чарівні пісні,
Де походів Хмельницького клекіт,
Де Сіркові палають вогні.
Ще тріпочете ви тятивою,
Підіймаєте зраду на спис.
За народ свій ставати до бою
Сурмите, як сурмили колись.

Баладу про українського бояна Митусу глядачам подарувала друга донечка поета — Людмила. Вона фінансист за фахом, однак тонко і щиро відчуває поезію батька. А ще люблячий дідусь Володя пишається своїми онучками — своїм безсмертям, як він сам їх називає.  Онучка Зореслава подарувала гостям вечора ніжну поетичну елегію дідуся, присвячену Шопену, а завершила виступ ліричним та мелодійним ноктюрном Шопена мі-бемоль мажор. Продовужючи поетичний дар роду, Зоря також пише вірші,  а ще чудово малює. Онучка Аня на вечорі дуже артистично представила  дідусів вірш, присвячений мамі.  Окрім того, вона  також чудово малює та ліпить із глини.

Надзвичайно зацікавила усіх присутніх тема археології слова, якою давно займається Володимир Сінчук. Він розповів про єдність української мови та санскриту, їх спільне коріння, і значення багатьох слів. Наприклад, слово «радіє» — це «Ра-діє», сонцем діє. Ім’я «Ра», як виявилось, залишилось у дуже багатьох словах української мови.

Познайомились глядачі із чарівною музою поета, дружиною Галиною. З юності пані Галина надихає Володимира, підтримує, у щасті і любові родина виховала дітей, зараз допомагає виховувати внуків. Донька Олеся розповіла гостям, що батько, як і в молодості, присвячує мамі вірші і називає її володаркою серця. Справжнє кохання не має часу, воно понад роками, вічно юне і вічно незбагненне.

По світанку ми йшли голубіли жита,
Я хотів тобі вірші читати,
Ти для мене була золота-золота,
Недосяжна, мов мрія крилата.

Ти зорею була. Дві руки два крила.
І промінились очі-озерця,
Ніжним змахом весла ти, як  сон запливла,
Запливла аж на дно мого серця.

Ніжним вальсом у виконанні Олесі Сінчук прозвучала пісня на ці слова…

А ще одну трепетну і витончену пісню Олесі на слова Володимира  «В мені живе любові дика скрипка» глядачі почули у виконанні чудового вокального гурту «Мандала» під керівництвом Марини Радзєй.

Зачаровано слухали гості свята пейзажну лірику, філософські рубаї, вишукані тріолети. Поезія Володимира Сінчука глибинна, співуча, зворушлива. Яскраві образи людей — трударів, селян, хліборобів, ветеранів знову і знову надихали, оживали, дарували відчуття єдності із рідною землею, Україною та Всесвітом. А який веселий та дотепний у майстра слова гумор!

На завершення вечора Олеся Сінчук подарувала глядачам феєричну музичну баладу на слова батька «Фіолетові коні» та потужну величальну Україні. Любов до Батьківщини, до коханої, до донечок і онучок, до відкритих і праведних людей, до землі і Всесвіту струмує у серці поета, бринить у кожному слові, дарує наснагу, вселяє надію. Нехай процвітає могутній талант майстра і нехай нащадки несуть крізь віки трепетний дар поезії і мудрість життя.

Україно,мамо Україно!
Я із твого колосу дитя,
Я люблю тебе любов’ю сина,
Так, як сонце, небо і життя.

Марія Максимчук

Author: Admin
Tags

Comments (1)

  1. Мария:

    Здорово! Очень нравится!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Login

Lost your password?