Телеведучий Сергій Притула відомий глядачам своєю дотепністю, відчуттям гумору та знанням історії України. Проекти, в яких він виступає в якості ведучого, не залишають байдужими поціновувачів іронічного ставлення до життя. Варто тільки згадати народне скетч-шоу «Файна Юкрайна», ранкове шоу «Підйом», талант-шоу «Україна сльозам не вірить» і «Хто зверху». Перше україномовне шоу «Вар’яти» і його керівник Сергій Притула вже встигли побувати у багатьох містах країни. В інтерв’ю для журналу «Хороший вкус» відомий телеведучий розповів, що робить вітчизняний гумор конкурентним, та поділився історіями з власного досвіду.

— Чи була значна різниця між принципами роботи на тернопільському радіо та київському «Music-радіо»?

— О, так… на «Music» довелось «ламати» себе по повній програмі. «Music» — це офісна радіостанція, її робота спрямована на те, щоб доносити до слухачів корисну інформацію, десь економити кошти, задовольняти музичні смаки, але, насамперед, не відволікати від роботи! Себто ти працюєш фоном офісної роботи. А на «Радіо Тернопіль» я «гнав біса»: жартував, сипав експромтами, бісився у інтерактивах, ставив ту музику, яку вважав за потрібне, а не ту, яка прописана музичним редактором. Тож, після такої «махновщини» у тернопільському ефірі входження у «столичні рамки» відбувалось доволі болюче. Включно з штрафами. Але… все тільки на користь. Так кується професіоналізм.

— Якби зараз вам запропонували вести шоу в рідному Тернополі, чи погодились би ви?

— Як ви собі це уявляєте, зважаючи на те, що я живу і працюю у Києві? Два-три рази на рік я виступаю у Тернополі зі своїм «Вар’яти-шоу». Іноді приїжджаю зі зйомками від Нового каналу. Наразі, це максимум, що я можу собі дозволити у шоу-бізнесових стосунках із рідним містом.

— Які проблеми притаманні гумористичним передачам в Україні?

— Не можу розписуватись за усіх. Щодо «Вар’ятів», то єдина проблема — це відсутність спонсора. Ми — структура, яка самостійно інвестує у свій розвиток. А зважаючи на те, що минулого року всі зароблені кошти (за винятком фонду зарплат, сплати податків, транспортних витрат, оренд залів, оплати проживання тощо) з гастролів ми віддавали на АТО (а це близько 1 000 000 грн), то цього року ми отримали подвійний «удар»: через подорожчання паливо-мастильних матеріалів нам довелось придбати гастрольний бус, також виготовити нові, розбірні гастрольні декорації, пошити новий сценічний одяг, вкластись у ремонт мікрофонів та інших технічних засобів — все це довелось робити практично одноразово, у дуже короткі строки, трохи влізти у борги і поступово їх «відбивати». Це при тому, що залишилась і сплата податків, і, станом на момент інтерв’ю ми вже передали на потреби бійців АТО близько 700 000грн. Коротше, був би спонсор, було б легше. Проте, потенційні спонсори з’являються «на горизонті» виключно під вибори. А «замазуватись» у співпрацю з політиками ми не хочемо. Всі з нас сміються, мовляв, ідіоти, беріть «бабки», катайтесь, час пройде і всі забудуть. Але ми якось без цього понад п’ять років працюємо, думаю, проживемо і далі.

— Який різновид гумору здається вам ближчим — іронія, сатира, сарказм?

— Все залежить від місця, від аудиторії, від ситуації в країні. У нашому «цеху» важко працювати в рамках якогось одного формату.

— Хто з персонажів «Файна Юкрайна» є близьким за духом для вас?

— Інокентій Бест. Цей навіжений журналіст є стовідсотковим відображенням моїх початків у роботі на телебаченні. А конкретно, я у 99-му році саме так біснувато брав інтерв’ю після матчу Україна-Франція у наших та французьких футболістів. Шкода, що відео не збереглось, Ви б оцінили та порівняли.

— На якому шоу вам працювалось складніше над усе та чому?

— «Педан-Притула Шоу», тому що було багато розбіжностей у тому, як має виглядати фінальний результат наших творчих потуг. Я бачив це по-своєму, Саня — по-своєму, режисер — по-своєму, креативний продюсер — по-своєму, авторська група взагалі писала щось для себе, а не для ведучих. Тому було відчуття певного дискомфорту. Навіть коли ми з Саньою знаходили спільний знаменник, всі інші учасники процесу працювали в розріз нашому баченню процесу. Тому було дуже важко.

— З ким працювалось легше у шоу «Хто зверху» — з Фреймут чи Варнавою?

— Однозначно з Варнавою. Я нещодавно сів і просто проаналізував два сезони з Олею і два сезони з Катею. Після цього можу дати чітку відповідь: Варнава.

— В якому шоу ви хотіли б бачити себе за двадцять років?

— Доживу — скажу.

— Які якості ви вважаєте ознаками професіоналізму та непрофесіоналізму ведучих?

— Не готовий коментувати. У такому випадку потрібно наводити певні приклади. А отже торкатись якихось персон. А в нашому цеху не прийнято «лікувати» колег. Тож я промовчу.

— Чи розігрували вас колись на сцені? Чи були приклади непередбачених імпровізацій?

— Було, але це треба було бачити. Зараз оповідати про це немає сенсу. Нікому це не здасться ні смішним, ні цікавим.

Материал подготовили Марина Трофимова и Ася Шкуро