Свято кохання і миру

Свято коханняСвято кохання! Кожен з нас чекає його — світлого, доброго, загадкового… Вулиці Києва, попри нелегке становище в країні, сяють квітами, ніжними усмішками закоханих,подарунками, освідченнями… Любов вічна, у всі часи.

Я теж іду у яскравому натовпі київських вулиць, мчу на Севастопольську площу, у культурно-просвітницький центр «Новосвіт», на творчий вечір композитора, піаністки, поетеси, лауреата міжнародних конкурсів Олесі Сінчук. На вулиці поблизу центру «Новосвіт» згуртувалися люди, а коридор та сходи будівлі вщент переповнені глядачами, які чекають на святкове дійство.

І ось — відчиняються двері до зали! Тендітна молода жінка з гітарою в руках вітає усіх, бажає злагоди і миру. І линуть слова великої любові до України, бажання захистити її, обійняти своєю люблячою душею. Олеся співає про кохання, яке підносить до небес і допомагає жити на землі. Глядачі поринають у прадавні часи, коли сонце називали Ра, коли «доня Ладина несла злагоду й мрію всіх віків…». Поетеса згадує квіти соняшника, як сонячних вісників на Землі, а Землю називає осяйним заповідником   усього Всесвіту.

Співачка вільно володіє чеською та польською мовами, презентуючи неповторні чеські народні пісні та авторські твори на слова відомої польської майстрині слова Марії Конопницької. У кожному слові поетеси і композитора — віра в добро, в найвищі ідеали людства, у перемогу світла і розквіт України — краю мудреців і поетів.

Сумом та шаною переповнились серця глядачів, коли Олеся прочитала неперевершений власний вірш, присвячений Андрію Кузьменку. Лідеру гурту «Скрябін», з яким вона співпрацювала у період становлення гурту.

Хто покликав Птаха Правди у краї потойбічні?
Хто повів співуче серце у світи небуття?
Вмить душа промінням стала, дивом, сяйвом космічним…
На шляху, в шаленім леті обірвалось життя…

Кораблі тужливо кличуть у задумливі глибини,
Тануть хвилі швидкоплинні на крилі берегів…
Понад простором і часом плачуть зорі і дельфіни,
Плаче небо України білим дзвоном снігів.

А тривожна даль дороги застилає вітром очі,
Сіють сум понад землею сиві крила зими…
Як не хочеться в це вірить! А суворий світ шепоче:
— Як не хочеться в це вірить! Вже немає Кузьми…

Ти писав листи до друзів, ти любив пожартувати,
Ти єднав вогонь і воду у мелодіях снів…
Ти співав про львівське небо, про пташок біля хати,
Вірив ніжності і світлу, що за межами слів.

Голуби пісень незнаних так жадали полетіти,
Кораблі твої далекі — берег світлий знайти!
Наче сонячний промінчик, вмів ти світові радіти!
А тепер — у безмір неба вільним вітром — лети!!!

У супроводі фортепіано Олеся виконала дві пісні Андрія. Більшість глядачів зронили болючу сльозу. Вічна пам’ять…

Надзвичайно яскраво та самобутньо прозвучали фортепіанні твори Олесі. Вишукані, глибокі, співучі та поривчасті одночасно, наче зіткані з променів сонця, шумовиння лісів, сокровенних мрій — вони летіли у відкритий простір, і здавалося, що безмежний космос розкриває нам свої обійми.

Свій чудовий виступ співачка завершила піснею-славленням України, де оспівується вся велич Батьківщини, її всесвітнє значення.

«І в руках святої України

Всесвіту ворота золоті!»

Дякуємо, чарівна Олесю, за свято музики і слова, за свято любові!

Олександр Дубницький

Author: Admin
Tags

Comments (2)

  1. Александр:

    Дякую, Олесю!

  2. Александр:

    Я був на Вашому концерті ,і зараз прочитав статтю, причому знайшов її випадково! Але все згадалось, ніби це було вчора. Ви фея музики, яка прийшла, щоб подарувати людям відчуття щастя!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Login

Lost your password?