Поєдинок з Мефістофелем: Карл Юнг та містичні мотиви

Нещодавно в електронній мережі з’явився дискусійний матеріал про те, чому нас дратують люди. Спираючись на психологію Карла-Гюстава Юнга, автор статті стверджував, що роздратування виникає тоді, коли людина бачить в іншому прояви власної Тіні. Чорне начало викликає світлі помисли на дуель, нагадуючи філософський поєдинок Фауста з Мефістофелем. Автор зазначеної статті Сем Вульф наводить досить суперечливий приклад мученика Бредфорда, який побачив в’язня, що йшов до страти. Бредфорд замислився та відказав: «У моєму серці є ті ж самі чорні начала, що призвели злочинця до фіналу». Теорія колективного несвідомого, яка була сформульована Карлом Юнгом, набуває все більшої популярності. У свою чергу, ми вирішили підтримати дискусію та знайти цікаві факти про те, як світло сперечалося з тінню власне у житті видатного швейцарського психоаналітика.

Світогляд Юнга сформувався під впливом романтичної традиції німецької культури, що продовжувала філософські пошуки Гете. Юнг звертався до проблем, яких, на його думку, уникнув Гете у «Фаусті» (повага до прав людини, шанування старовини, нерозривність духовної історії і культури). Також на Юнга мав вплив Ніцше з його ідеями втрати віри та переоцінки традиційних цінностей.

Сприйняття Юнгом Ніцше мало цікаве втілення. У «Спогадах» Юнг пише алегоричну притчу, у якій має розмову з єврейським пророком Ілією. Ілія запитує Юнга щодо смерті Бога, яку виголосив Ніцше. На це Юнг одказує: «Ти не знаєш, що сталося? Не знаєш, що світ убрався в новий одяг? Що єдиний Бог пішов, і замість нього до людей прийшли багато богів і багато демонів?» Так, ми бачимо, що філософські погляди Юнга стверджують множинність варіантів, у той час як Ніцше чекав на прихід одного варіанту надлюдини.

Важливу концептуальну опозицію становили для Юнга ідеї алхіміків та неоплатоніків. Світобудова в алхіміків пов’язана з ранньою античною міфологією, згідно з якою світ народжується як результат шлюбу землі та неба. Такі «чоловічо-жіночі» процеси відбуваються у суспільстві як мікровідображення космічного видовища. Ідеалістична концепція Платона протиставляла небо та землю як батьківське та материнське, отже, дух тлумачився як вища реальність, а матерія як нижча, між ними не могло бути союзу.

Юнг цікавився «Фаустом» Гете через значущість Мефістофеля. Юнг вважав за необхідне сформулювати метафізичний принцип зла, що є рівноцінним добру та складає (разом із добром) частину цілого богообразу.

Як відомо, Юнг сформував систему архетипів після надзвичайних снів видінь, де психоаналітик «зустрічався» з різними міфологічними персонажами. Ідея цілого вперше з’явилася у сні, що згодом знайшов відображення у «Сімох настановах мертвим»: такий собі старець пояснює структуру Всесвіту як Бога та диявола, причому цей богодиявол втілений у іншому Бозі (Юнг називає його Абраксас), отже, все існуюче є проявом Божої волі, а тому немає сенсу благати помочі та відрізняти позитивне від негативного.

Цю ідею пізніше Юнг втілив у поясненні роботи психіки: не можна позбавлятися негативних проявів свідомості, проте їх потрібно побачити та привести до ладу із позитивними. За видінням, сім мертвих, які чули розповіді цього старця, зникли, а Юнг відказав: «Що ти зробив? Ти залишив людей без Бога, якому можна молитися».

Образ Бога, якому не треба молитися, тому що він є проявом усього (а усе може бути усім), з’явиться і в словах самого Юнга під час інтервью: коли Юнга запитали, чи вірить він у Бога, він сказав: «Ні, я не вірю. Я знаю. Мені не потрібно вірити, якщо я знаю».

За Юнгом, під час формування індивідуальної психіки у несвідомій сфері панував материнський принцип, архетип великої Матері. Після «матріархальної» стадії психіка увійшла до «патріархальної», де стверджувався принцип Его (свідомості). Юнг бачив відображення історії психічного розвитку людини в міфологічних сюжетах поклоніння Богу.

Міф, на думку Юнга, виникає після того, як культура позбавила людину інстинктів. Однак християнський міф, в якому утвердилася перемога свідомості (світла) над неусвідомленим (тьмою), Юнг вважав недосконалим через недооцінку жіночого принципу. Юнг писав, що  людина не може вирватися з колективної темряви, яка керує його вчинками та почуттями так само, як і індивідуальні потяги. Неусвідомлене це країна архаїчних звичаїв, «країна мертвих», як називав її Юнг. Її перше виявлення у житті кожної людини відбувається ще в дитинстві багато людей полюбляють вигадувати собі якісь секрети.

Так, Юнг описував, як зробив з лінійки людину та поклав її у пенал разом із каменем, сховав, а потім навідувався. Лев Толстой у «Дитинстві» розповідає про «зелену паличку» такий самий дитячий амулет, що «надає» дитині життєвих сил.  Можна вважати, що ці дитячі ігри є наслідуванням іншої гри, для дорослих – діти ніби ходять до могили. Навіть у такому «ритуалі» можна простежити зв’язок із «країною мертвих». Збираючи матеріал для праці «Метаморфози та символи лібідо», Юнг вбачав у цьому моменті з дитинства перші архетипи, таємницю, що набула матеріалістичного вигляду. Юнг зазначав: «Дитиною я здійснював ритуал так, як, за моїми подальшими спостереженнями, робили африканські аборигени, вони спершу теж щось робили і лише потім усвідомлювали, що це було».

Пізніше подібний матеріалістичний вияв матимуть його видіння зустрічі із Ілією, Саломією та Філемоном, Юнг почне малювати мандали, за якими намагатиметься кожного дня простежити власний психологічний стан. А ще пізніше Юнг втілив мандалу у кам’яній башті, яку збудував для того, щоб в ній жити.

Аналізуючи культурні епохи, Юнг дійшов висновків, що немає досконалої культури: Західна Європа орієнтується на навколишній світ та є екстравертною, а Схід дотримується діалогу з внутрішньою реальністю. Античність була культурою індивідуалістичною, їй на зміну прийшло християнство як культура колективна. Юнг прагнув у межах духовних пошуків гностиків та алхіміків синтезувати подібні протилежності. Юнг вважав, що сучасна Європа переживає кризу християнства, звертаючись до символів і релігій Сходу, а саме замінює Трійцю на четверицю, повертаючи суспільству материнське начало. Символічним осмислення четвериці для Юнга стала канонізація Діви Марії католицькою церквою у 1950 році.

У 1902 році Юнг захистив докторську дисертацію «Про психологію і патологію так званих окультних феноменів», що втілила експериментальне вивчення розпаду уявлень, потоку свідомості. Юнг виділяв два стани людини «дух цього часу» та «дух глибин». Використовуючи як матеріал для дисертації спіритичні сеанси із кузиною, Юнг побачив у неї два стани: «дух цього часу» потягнув її у галюцинації та змусив робити певні автоматичні рухи, які Юнг називає «сомнамбулічними» та «підсвідомими особистостями». Другий стан звільнив колективне неусвідомлене та відобразився як множинність духів, що прагнули говорити.

Стан медіума Юнг зіставив із психічним станом поетів, пророків, містиків. Психіка поета, потрапивши у високе енергетичне поле, розщеплюється на частини. Зумівши оволодіти цим розщепленням, поети надають йому художньої форми.

Проблему розщеплення особистостей Юнг бачив у конфлікті «Фауст-Мефістофель». Юнг почав виявляти при шизофренії звернення до архаїчних форм. У міфології він знайшов аналог психічного розщеплення особистості в образі Людини Світла, яка падає у тьму і розчленовується нею.

Ще у дитинстві Юнг дійшов висновку, що «все може бути всім» втратити певні властивості та набути інших залежно від того, як подивитися на предмет. Він згадував власну дитячу гру: «Біля стіни починався схил, на якому я побачив великий камінь, що вріс у землю, мій камінь. Часто, сидячи на ньому, я захоплювався дивною метафізичною грою, — виглядало це так: «Я сиджу на цьому камені, я на ньому, а він піді мною». Камінь теж міг сказати «я» і думати: «Я лежу тут, на цьому схилі, а він сидить на мені». Далі виникало питання: «Хто я? Чи той, хто сидить на камені, або я — камінь, на якому він сидить?» Відповіді я не знав і кожного разу, піднімаючись, відчував, що не знаю толком, хто ж я тепер. Ця невизначеність супроводжувалася відчуттям дивної і чарівливої темряви, що виникає у свідомості. У мене не було сумнівів, що цей камінь таємним чином пов’язаний зі мною. Я міг годинами сидіти на ньому, заворожений його загадкою»…

Протидія чорного та білого начала займає у теорії Карла Юнга значне місце. Його містичні пошуки призводили до геніальних концептів, що й досі непокоять розум тих, хто намагається знайти баланс між раціональними та надсвідомими початками.

Ася Шкуро

Author: Admin
Tags

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Login

Lost your password?