Кітч: «мистецтво усміхнених ідіотів»

«Мистецтво усміхнених ідіотів» — саме так чеський письменник Мілан Кундера охрестив кітч — різновид масової культури, в жертву якому принесли глядачів. А ми вкотре ставимо запитання: їсти чи не їсти оту мішуру, якою нас щедро пригощають медіа-холдінги…

Українським варіантом кітчу дослідники вважають котляревщину. Вперше це поняття у негативному сенсі вжив Пантелеймон Куліш. Він мав на увазі не Івана Котляревського, а  його «послідовників», що перетворили українське літературне мистецтво у низку пародій і переробок. Наприклад, Г. Грабович у статті «Семантика котляревщини» пише про це так: «Своїми невдатними спробами ці письменники довели були до того, що витворився був на все українське письменство погляд як на грубе варнякання, просторікувату забавку, пристановище «малоросійських жартів»» Отже, головною ознакою котляревщини є примітивізм – у діях, мисленні, мовленні, почуттях.

З історії західних базарів

Кітч виник на художніх базарах Мюнхена у 60–70-х роках XIX століття. Це слово позначало дешеві картини-підробки, що спотворювали оригінал. За однією версією, слово «кітч» має англійське походження — sketch («етюд»), за іншою — німецьке — verkitschen («опошляти»). Надалі кітч не втрачає примітивності, проте стає об’єктом статурності людини у суспільстві. Його ціллю не є пробудження естетичних почуттів. Він працює у системі «куплі — продажу», виключаючи історичну та культурну цінності. Уявлення про кітч сягають позаминулого століття: «новоспечена» мюнхенська буржуазія, яка не могла купувати оригінальні шедеври, намагалася загребти те, що мало риси культурних обрядів або традиційних візерунків, хоча б і незграбних.

Кітч обирає нескладні образи, зведені до конкретного змісту, що від постійних повторювань стають «штампами». А. Яковлева розглянула приклади кітчу в роботі «Художнє життя Росії 1970-х років як системне ціле». Так, червона роза традиційно вважається символом палкого кохання, біла — дівочої цнотливості, жовта — зради, хоча у класичному мистецтві та ж сама роза була ознакою довершеності, повноти серця, містицизму, сакральним храмом Богородиці, а жовта не мала нічого спільного зі зрадою, а, навпаки, символізувала затишок домівки та вияв зрілого кохання.

Кітч відрізняється від оригінальної культури так само, як у період романтизму «філістера» відрізняли від «музиканта» — творча людина підносилася на п’єдестал сакральності. Вона бачила те, про що інші не чули, але імітували почуття. Такою підробкою і є кітч. Не завжди він одягає маску з написом: «Продукт щоденного харчування». Іноді він йде всупереч традиціям і масовій культурі, що не виключає його прямого розрахунку на масовий успіх.

Кітч зі штампом independent

Невдовзі кітч  потрапив до інді-культури (цей напрямок має назву, скорочену від англійської — independent, що означає «незалежний»). Її принцип — «Радій, якщо тобі весело. Журися, якщо тобі сумно». Виникла вона, «незалежна», наперекір популярній культурі. Хоча на Заході цей культурний напрямок підкорюється принципам естетики, людина може перетворити на абсурд навіть найцікавіші прояви мистецтва. У написанні музики деякі виконавці цього стилю відкидають загально визнані правила ритму і йдуть всупереч законам розміщення музичного такту, сильної і слабкої долі. На жаль, музичний кітч заповнює ротацію.

Повернемось до загального визначення кітчу і його зв’язку з українською культурою. Сергій Грабовський у статті «Українська культура today: проблеми і небезпеки» писав, що Україна поєднує в собі три виміри буття: «вона є посттоталітарною, постколоніальною і постгеноцидною державою». Таким чином, культура такої держави шукатиме шляхи розвитку на прикладах інших країн. Звідти — захоплення європейськими музичними стандартами і прагнення зробити «якісну україномовну продукцію», як зараз говорять українські продюсери.

Та чи не є все це підробкою? Ті ж представники «незалежної» — «Інді–культури», про яку йшлося вище, повторюють за Європою, де цей напрям зараз є наймоднішим. Якщо це буде рок чи поп, то, на думку С. Грабовського, він перетвориться у «наслідування зразків метрополії та її мовленнєвих стандартів». Але найстрашніше, стверджує С. Грабовський, є те, що сліпе сприйняття «того, що подають тобі на тарілочці», закладено у народній ментальності.

Як малюють картину світу

У свій час Котляревський побудував «Енеїду» на зведенні індивідуальних якостей людини до  спільної, властивої цілісній нації характеристики. «Україна» Котляревського постає зі сторінок «Енеїди» усміхненою.

У свою чергу, «котляревщина» передбачає, що беруть одну характерну рису, і на її основі будують картину нації. Для досягнення успіху рівень мислення зводять до примітивних постулатів

Свого часу Олдос Хакслі дотримувався іншої точки зору:

«Усе лихо літератури в тому, що в ній дуже багато змісту. В реальному житті ніякого змісту немає… У книгах є статурність, у книгах є стиль. Реальність не має ні того, ні іншого. По суті, життя – це ланцюжок дурних подій… Характерна риса реальності – властива їй невідповідність… найкращим зразкам Думки і Слова… Дивна річ, але ближче до дійсності знаходяться ті книги, в яких правди менше над усе».

Отже, кітч знаходиться найближче до дійсності, бо він має стандартизовану основу і постійні кліше. Ось де закорінена велика популярність серіалів! Як говорив Задорнов, «Усі наші бабусі давно живуть у Бразилії, а у Росії бувають раз на тиждень — коли йдуть за продуктами».

Здається, що поганого — намалювати власний світ, хоча б й ілюзійний, та бути в ньому щасливим? Кожен обирає сам. У цьому руслі А.М. Яковлєва дає досить м’яке визначення «кітчу»: «це є спроба вигородити свій рай у чужому краю, пом’якшення залізного світу…» Кітч продає ефект щастя. Але ж щастя не продається?

Існує поділ кітчу на декілька різновидів:

  • ретрокітч — спроба повернутися до старовини, що втілена у колекціонуванні статуеток, які є моделями «живого» мистецтва, карток, фотографій;
  • ярмарковий кітч — імітує народні виробі, це – етнічні прикраси, «мода» на вишиванки;
  • неокітч — це дивні сувеніри, цікаві принади, що вражають безглуздістю.

Отже, похід у театр, спровокований скандальною рецензією у газеті, є виявом ретрокітчу; неокітч — це різноманітні музичні напрями, навіть ті, що заперечують масову культуру, адже цим вони привертають до себе увагу; а ярмарковий кітч має ще й іншу назву — котляревщина. Це — втілення «національного духу» у якомусь продукті мистецтва, знижене до примітивізму для набуття популярності. З цієї точки зору, котляревщиною не можна називати етно-музику.

Гра на почуттях

Кітч як культура масова грає на примітивних людських інстинктах.

«Хоча кіч, неначе чортеня, уникає будь-якої дефініції, навіть історичної, його найпритаманнішими рисами є вигадування почуттів, яких нема, а водночас і нейтралізація цих почуттів. Кіч парадіює катарсис».

(Т. Адорно)

Саме це ми бачимо на прикладах поп-пісень: відверті сповіді про нещасливе кохання мають у своїй суті лише тонкий розрахунок. Люди споживають те, що є для них близьким.

Розглянемо декілька теоретичних постулатів на прикладах вітчизної котляревщини.

М. Березовський у статті «Непременно скандал» позиції мас-культури викладає так: «… ідеалом поп-культури повинні бути видовище і драматизм за будь-якою ціною, і чим ціна вище, тим краще. Творчі сили, творчий розмах — все підпорядковано цьому». Досягається популярність зверненням до низовинних інстинктів людини. Висвітлюючи низький рівень масової культури, М. Березовський наводить слова великого російського письменника Ф. Достоєвського, який писав: «Що з того, якщо я оголошу в афішах, що кожної суботи або неділі показуватиму голий зад. Вірю, знайдуться любителі, які будуть приходити натовпом, але чи поважатимуть вони мене?»

Комерційний підтекст будь-якого продукту мас-культури досягається зривом з «еротики покривала інтимності», що робить її «вульгарною». Але не будь-яка жовта преса буде прикладом цьому, тому що котляревщина передбачає домінування в інформації саме національних (чи, може, псевдонаціональних?) мотивів.

Йдемо далі: «…втіленням поп-культури є комікс». Звідти — популярність жанру аніме у сучасному кіно. Комікси також розповсюджені майже у всіх газетах, не виключаючи і «якісної» преси. Приклад — газета «Дзеркало тижня», де комікс «систематизує» інформацію, зводить думки до однієї конкретної — тої, на яку робить акцент автор, що повністю виключає ефект «власного прочитання». Знищенню цього ефекту сприяє і сміх за кадром, який  зараз засовують у будь-який серіал.

Найдзвичайною популярністю в українських ЗМІ користуються карікатури на політиків. Знов — система, запропонована Котляревський, але дещо відозмінена у часовому просторі: в «Енеїді» предметом шаржу є російська аристократія, а в сучасних ЗМІ — народні депутати.

Кітч у мистецтві

Власне українським виявом кітчу в кіно є серіал «Недоторкані», зроблений на замовлення ТРК «Україна». Але він так і не вийшов на екрани. Пародія на Верховну Раду з влучно підібраними акторами — двійниками відомих політиків — є котляревщиною у чистому вигляді.

У серіалі це виглядає так. Народні обранці розмовляють суржиком, а Верховна Рада перетворилась на цирк з п’ятьма вихідними на тиждень, у якому навіть проводять екскурсії для всіх бажаючих. Основною діяльністю є балачки — усе це гіперболізовано відтворює загальний суспільний погляд на сучасну політику. Але драматизованого психологічного навантаження серіал не несе. Вважається, що будь–який серіал передбачає зацікавлене включення глядачів у відтворені явища. Таким чином, після перегляду цього серіалу глядач сприймає реальних політиків як кумедних і невинних. Отже, включення відбулося. Мистецтво перетворюється на утопію, що обіцяє щастя.

Ще один приклад — новорічні мюзикли, в основі яких лежить народно–обрядова тематика: «Сорочинський ярмарок», «Козаки», «Вечори на хуторі біля Диканьки». Продюсери зазначають прагнення прилучити сучасну молоду людину до народних традицій, зацікавити її фольклором. Але для того, щоб відчути дух народності, треба читати Гоголя або інших класиків… Втім, ми не проти модернізації, хіба що надмірної.

Наприкінці звернемось до літератури. Детальніше зупинюсь на творчості сучасного поета на ім’я Юрко Позаяк. Спочатку наведу два його «шедеври»:

Якщо птаха тримати в неволі,

Якщо птаху підрізати крила

І якщо відрубать йому лапи,

А до того ще й вищипать пір’я

І напхать йому в задницю яблук,

І усе це в духовці спекти, —

То це буде засмажена качка,

Це окраса святкового столу.

———————————-

Слоника замучили

Кляті москалі,

Нахилився слоник

Хоботом к землі:

«Прощавай же Україно,

Ти мій рідний краю!

Безневинно молоденький

Слоник помирає».

«Прощавай же Україно,

Ти мій рідний краю!

Безневинно молоденький

Слоник помирає».

Навряд чи Greenpeace  зрозуміє такий лірично–поетичний твір. Нам залишається читати, знущатись та сміятись над невдалими літературними спробами. Проте, досвідчені критики чомусь вважають інакше. Наводжу витяг із статті, присвяченої вищезгаданому товаришу: «На досить рясно усіяному зірками українському поетичному небі зламу тисячоліть яскраво спалахнула зоря Юрка Позаяка і полетіла собі у лише їй знаному напрямку. Та й далі летить, лиш подеколи зблискуючи пунктирними разками сяйва». (Іван Лучук. «Юрко Позаяк: шедеврально — тріумфальний політ). Схоже на сміх скрізь сльози? Читаю далі і в кінці дізнаюсь, що «Іронічність та пародійність, помножені на неабиякий ліричний талант, дають чудові результати. Виникає враження, що Позаякові було занадто просто писати «звичайні вірші», тому він вирішив одягнути маску такого собі фривольного бешкетуна, який у вірші тільки бавиться. Якось навіть Юрко заявляв, що зовсім не вважає себе письменником. Мені видається, що це було лише кокетування впевненого в собі майстра. Так чи інакше, без Юрка Позаяка важко собі уявити нашу літературу зламу тисячоліть».

Уся кітч-культура базується на ідеї залучення людини до мистецтва (навіть із префіксом «псевдо»). Проте це омана. Потреба бути знаменитим та створювати не заради творіння, а заради визнання, штовхає митців шукати щось неординарне. Втім, не завжди воно є насправді оригінальним, бо все ж таки орієнтується на потреби масової аудиторії. Твір з мистецтва перетворюється на товар.

Ася Шкуро

Author: Admin
Tags

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Login

Lost your password?